Крим і «Новоросія» народилися з Чечні

11/12/2015

Досвід перетворення території на табір суворого режиму сталінського зразка випробувано в Чечні, і зараз Путін впроваджує його на окупованих землях України 21-шу річницю початку війни в Чечні Росія зустріла безмовністю. Пропагандистське око Кремля змістилося навіть із подій в Україні, кинувши всі потужності на нового ворога - Туреччину. Згадувати Чечню Кремль не бажає з однієї причини - ця війна стала однією з перших і найкривавіших, розв'язаних Москвою за заздалегідь створеним нею планом. Він був випробуваний ще в Придністров'ї, потім у Грузії, і нарешті - в Україні.

Переїхавши в Україну і провівши за допомогою агентства Укрінформ фотовиставку з конференцією, присвячені урокам Чеченської війни, з жалем виявив, що в Москві на цю тему до цієї дати жодних заходів ніхто не проводив. І тим важливішою була прес-конференція в Укрінформі - як спроба відкрито розповісти про спалені чеченські будинки, назвати імена тих, хто винен у цьому злочині... Олексій Савич, командир 11-го батальйону "Київської Русі", ветеран АТО, який знає все про війну на Донбасі, Аміна Окуєва, громадянка України чеченського походження, учасниця Майдану, яка наразі бере участь в АТО, і я, Дмитро Флорін, незалежний російський журналіст, ветеран бойових дій у Чечні у складі російського ЗМОПу - ми змогли зібратися разом і відкрито розповісти про те, що війна в Україні - черговий "експорт", відправлений Росією на територію сусідньої країни.

Конференція в Києві недарма мала назву "Війна в Україні: чеченське дзеркало". Є схожість у тому, що війни починалися за прихованої участі Росії. Але "чеченська дзеркальність" подій в Україні зумовлена ​​тим, що насамперед Донбас - це не Чечня.

Усі війни, розв'язані Росією на пострадянських теренах, призвели до створення на певних територіях так званих "невизнаних держав"

У Чечні мав місце громадянський рух за повернення незалежності, відібраної ще за радянських часів. У так званій "Новоросії" намагалися уявити щось подібне, але увійшли в суперечність з історією, здоровим глуздом і міжнародним правом.

Усі війни, розв'язані Росією на пострадянських теренах, призвели до створення на певних територіях так званих "невизнаних держав": Придністровська Молдавська Республіка, Південна Осетія, Абхазія, ДНР, ЛНР...

Ці невизнані в світі "держави" перетворилися на своєрідні "політичні офшорні зони", де не діють загальноприйняті закони світової спільноти, не дотримуються права людини, а живі "поняття" кремлівських ідеологів. Люди, що мешкають там, стають заручниками, у тому числі, звичайно ж, своїх помилок.

Чечня стала зразком, як це не парадоксально, привнесення "русского мира", коли певна територія перетворюється на діючий табір суворого режиму сталінського зразка.

Є відпрацьована формула, за якою російське керівництво під час розв'язання таких війн діє. А тому всі ці війни мають схожі риси:

- відмова від солдатів, що потрапили в полон;

- таємні операції;

- формування підконтрольної опозиції;

- формування образу ворога і його утрирування за допомогою державної пропаганди та її агентів;

- підміна понять, фальсифікації в державних медіа;

- створення ідеологічного обґрунтування агресії;

- формування підконтрольного пулу експертів для дезінформації населення;

- ігнорування міжнародного законодавства при втручанні у внутрішні справи держави;

Усе це, тільки в іще ширших масштабах, ми бачимо й на війні в Україні.

КРЕМЛІВСЬКИЙ ЦУГЦВАНГ

Згадуючи про початок війни в Чечні, неминуче проводжу аналогії з початком війни в Україні. Саме тому в Росії наприкінці минулого тижня не з'явилося жодного слова про той, найперший, «секретний» штурм Грозного 26 листопада 1994 року.

Коли в 1994-му Москва відмовилася вести подальші переговори з президентом самопроголошеної Чеченської Республіки Ічкерія Джохаром Дудаєвим, за справу взялися військові. Молодий та енергійний випускник рязанського десантного училища Павло Грачов, колишній командувач ВДВ, який раптово після спроби держперевороту 1991 року став міністром оборони, відкрито заявив про те, що ніякого «чеченського питання» не існує.

Тоді ж він заявив, що, якби Росії було потрібно, то силами одного парашутно-десантного полку всю Чечню можна приборкати за декілька днів.

Грачов, колишній радянський офіцер, звичайно ж, мав на увазі «чехословацький сценарій» 1968 року, коли до країни в короткі терміни було перекинуто частини ВДВ, що захопили столицю і придушили «антикомуністичний переворот».

За цим же сценарієм - «на броні» - російське керівництво планувало вирішити й питання Чечні.

Російські спецслужби завербували танкістів у підмосковних частинах, пообіцявши їм по квартирі в Москві (такий самий гонорар обіцяли й танкістам, що стріляли восени 1993 року по Білому дому в Москві). Потiм їх перекинули до Північної Осетії, до Моздока, до кордону Чечні.

Незадовго до цього ті ж спецслужби створили таку собі «опозицію режиму Дудаєва», вкинувши в медіа повідомлення про її існування. 26 листопада 1994 року колона російських танків, зібраних по всій країні, включаючи Далекий Схід, з російськими екіпажами та відданими їм «чеченськими опозиціонерами» увійшла до Грозного

Грозний мав стати подарунком до дня народження міністра оборони РФ Грачова 

Штурму не вийшло. Частину танків спалили ічкерійці, російські танкісти потрапили в полон. І тоді сталося те, що відбувається зараз в Україні, - російське командування відмовилося від своїх солдатів. Павло Грачов заявив, що на боці опозиції Дудаєва «воює багато найманців», а російських військовослужбовців там немає.

Після цього Росія погнала на бійню до Чечні регулярні війська, а найкривавіший штурм відбувся на Новий рік - з 31 грудня 1994 року на 1 січня 1995-го. Негласно подейкували про те, що Грозний мав стати подарунком до дня народження міністра оборони Грачова (його міністр відзначав 1 січня).

Після подій кінця 1994 року війна, яку Грачов обіцяв закінчити одним полком за два дні, затягнулася більш ніж на півтора року, забравши десятки тисяч життів військових і цивільного населення. Замість одного десантного полку в боях брали участь десятки військових з'єднань, а одне з них - 131-ша майкопська мотострілецька бригада після новорічного штурму припинила існувати.

Перемир'я 1996 року, укладене між генералом Лебедем та ічкерійським керівництвом на чолі з Асланом Масхадовим, тривало майже 3 роки. Потім Басаєв ввів свій загін до Дагестану і, попри те, що Масхадов засудив ці дії, початку нової війни уникнути не вдалося. Росія дуже хотіла цієї нової війни, вона була до неї готова і чекала команди. І бажання це було підкріплене вибухами житлових будинків у Москві та інших містах.

Винними у вибухах призначили чеченців, і вже ніхто не зважав на ті самі «навчання ФСБ у Рязані», які могли посіяти сумніви в достовірності «чеченської» версії.

СТАРИЙ СЦЕНАРІЙ

Якщо дата закінчення Першої чеченської війни відома - 1996 рік, то з датою закінчення Другої - складніше. Деякі вважають, що це сталося 2009 року, після наказу про скасування режиму контртерористичної операції (КТО) в Чечні.

Тим не менш, режим КТО запроваджувався в різних районах Чечні після цього ще десятки разів. Але на тлі побудованої турками в Грозному найбільшої мечеті в Росії путінська стабільність вустами Рамзана Кадирова твердила про настання миру в Чечні.

Сценарій, умовно названий «чеченським» (незважаючи на те, що раніше його вже було відпрацьовано в Придністров'ї), було запущено і щодо України.

Коли Кремль зрозумів, що режим Януковича залишається в минулому, а нова влада домовлятися з Росією якщо й буде, то вже зовсім з іншої позиції, а Кремлю доведеться дивитися на те, як ще недавні володіння радянської імперії почнуть «виходити» з-під контролю «правонаступниці» - Москва запустила щодо України звичний сценарій.

Скориставшись тим, що постреволюційний період становлення держави потребує певного часу, Кремль підготував для України «подарунок» у вигляді закидання військ до Криму.

Про те, що операція щодо Криму готувалася заздалегідь, я дізнався ще від своїх знайомих чеченців, які мешкають у Європі. Один з них, Хасан, розповів мені про те, як його родич, який залишився в Росії й служив у спецназі ГРУ, у розмові з ним прохопився, що для Криму їх готували ще з початку 2014 року, тобто - ще за правління Януковича.

«Машини пропаганди» використовували ще німці на окупованих територіях під час Другої світової війни

У Криму російські спецслужби, що роками готують ґрунт для перевороту, спрацювали за планом: за допомогою військ вони захопили українську зброю і техніку, призначили свої маріонеткові адміністрації і, вкупі з посиленою пропагандистською медіа-атакою на півострів, закріпилися на території.

МАШИНИ ПРОПАГАНДИ

Щоб населення не злазило із «зомбі-голки» кремлівських телеканалів, у містах курсували пересувні екрани, встановлені на «Газелях», які постійно передавали «вижимки» з російських теленовин. Тактика стара - такі «машини пропаганди» використовували ще німці на окупованих територіях під час Другої світової.

У Криму спрацював план Росії за «південноосетинською моделлю», хоча й лише наполовину

За планом Кремля, українська армія мусила клюнути на провокацію і, ослаблена постреволюційним періодом, піти звільняти Крим. Далі Міноборони Росії повинно було влаштувати бійню із загибеллю, у тому числі і мирного населення (для картинок про звірства «укрофашистів»), розгромити українські частини і встановити контроль над територією в статусі «миротворця». Як це було у Придністров'ї та Грузії.

План Росії за «південноосетинською моделлю» спрацював у Криму лише наполовину. Так само, як і в Південній Осетії, кримчанам стали спішно роздавати російські паспорти, за якими, в очікуванні російської манни небесної і величезних зарплат, потягнулися черги. Однак Україна не повела війська на Крим, щоб дати Кремлю «відмиротворити» територію для виправдання своїх дій.

На Донбасі спецслужби РФ спрацювали вже за «придністровським планом»

Тоді апетити Кремля стали зростати, у тому числі й для відволікання центру уваги, він поквапився перенести операцію на територію Донбасу - області, що межує з Росією. Натомість спрацював «придністровський план» - без офіційного введення військ, без ярмарки російських паспортів, але зі створенням місцевої вертикалі, що горизонтально лежала під вертикаллю московською.

За цим самим сценарієм Росія створила на території Південного Сходу країни «опозицію». За точно таким самим планом, як і раніше, населення стали «кошмарити» жахами про те, що зараз прийдуть «западенці», і ви не тільки станете рабами, але й багатьох із вас будуть убивати. Насамперед - тих, хто не знає державної мови.

Цим же лякали населення Придністров'я. Я дізнався про це в 1992 році, коли їздив до родичів у Дубоссари. Тоді вони розповіли мені те, що чули «звідкись»: мовляв, прийдуть молдавани-румуни і всіх, хто не знає їхньої мови, стрілятимуть.

Схоже було й у Південній Осетії, коли населенню, окрім принад «російської опіки», розповідали про те, що злі грузини прийдуть захоплювати їхню землю і розстрілювати наліво-направо.

Варто всього лише зіставити факти і хронологію, як стає гранично ясно: це одна й та сама заїжджена платівка російської імперської експансії

РОСІЙСЬКИЙ РЕГІТ НАД МАНХЕТТЕНОМ

Зараз же Росія, користуючись звичкою колишніх років - кидати палаючі будинки і бігти знімати новини про ті, які знову підпалюють, влаштувала нову хвилю уваги. Тепер це Сирія та Туреччина.

А після терактів у Парижі російська пропаганда стала посилено вкидати перебрехані факти і думки, які нібито вказують, що ось уже Росія із Заходом, нарешті, зрозуміли - хто світової ворог. І за Україну тепер не критикують, тому що в Сирії почали разом із цим самим головним світовим ворогом боротися.

Ті ж самі кремлівські зомбо-ЗМІ стали лякати росіян легендами про те, що головорізи ІДІЛ воюють на боці АТО, маючи на увазі риторичне питання - а чи не з ІДІЛ ті, хто симпатизує Україні? Одразу на нього відповідають ствердно.

2001 року, під час терактів на Манхеттені, я був на війні в Чечні. І я пам'ятаю, як точка світової уваги з Чечні фактично пішла, перемістившись спочатку до США, а потім до Афганістану.

Російські ж ЗМІ почали істерично реготати на тему: "Ну ось, нарешті Америка і весь світ зрозуміли, з ким ми воюємо в Чечні".

І це - ще одна схожість війни в Чечні та Україні.

Історія повторюється.

Варто лише зіставити факти і хронологію, як стає гранично ясно: це одна й та сама заїжджена платівка російської імперської експансії. Відрізняють усі ці події лише нюанси, спроби Москви задзеркалити історію, назвавши чорне - білим, рабство - свободою, а війну - миром. Зрозуміти це - означає не припуститися помилок у майбутньому.

Фото: Аркадi Бабченко, Владiмiр Воронов

Видео фотовиставки з конференцією:

11/12/2015
Дмитро Флорін

Відгуки